Четвер, 25.04.2024, 07:23

Немильнянська ЗОШ І-ІІ ступенів

Меню сайту
Наше опитування
Яку інформацію Ви хотіли б побачити на нашому сайті
Всього відповідей: 14
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Календар
«  Квітень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Архів записів
Друзі сайту
Школа побудована в 1963 році, одноповерхове приміщення площею 668 м2;
Має 8 класних кімнат по 42 м2;
комбіновану майстерню 42 м2;
пристосований спортзал 84 м2;
окреме приміщення шкільної їдальні на 75 посадкових місць;
їдальня обладнана електроустаткуванням.

Зі спогадів Н. П. Кардаш, колишнього директора школи, місцевої жительки.

В Немильні школа існувала ще до революції. Працював у ній вчителем лікар-самоучка Іван Явтухович Бридун. Знаходилася школа у спеціально побудованому будинку, що стояв на горбку біля річки побіля церкви – там, де стоїть стара сосна. Нині на тому місці – медпункт.  Школа спочатку була двокласною. Потім, після революції, стала чотирикласною. Після смерті І. Я. Бридуна в школі працював Архип Григорович Туровець (сам – немиленець), подружжя Кучерівських (дружина Ольга Савівна була моєю першою вчителькою у першому класі – 1923/24рр.)

1925-1927рр. у школі працювало подружжя з Киянки – Іван Григорович та Віра Петрівна Грузди. На той час школа вже була чотирикласною.

1928-1938рр. школою завідував Ігор Іванович Гусенко. Дружина його, Зіна Макарівна Фейцаренко, теж вчителювала. Тут же, разом з нею працювали Надія Федорівна Піонтківська та Марія Петрівна Бурлет.

Після того як І.І.Гусенка у 1938р. було призвано до лав Червоної Армії, директором була Анастасія Вікторівна Левицька.

З 1939 по 22 червня директором школи була Килина Петрівна Бридун.

Після визволення села з 16 січня 1944р. школа відновила роботу. В хатах Сергія Вишковця і Степана Кононовича Гудзя навчалося чотири класи. Школу очолювала Віра Яківна Хоменко.

Зі спогадів  вчительки В. Я. Хоменко.

У немильнянській початковій школі я працювала з 15 лютого 1944 по 5 січня 1947р. вчителькою початкових класів. Перші роки працювати було дуже важко. Оскільки з усього села залишилося лише 6 хат, дітей навчали у хаті Сергія Вишковця. Там поставили саморобні столи, за якими посадили разом учнів 1, 2, 3 і 4 класів.  На всіх дітей – а їх було близько 30 – був лише один підручник з читання та один підручник з математики для 4кл.,  один підручник з української мови для 3кл., один буквар. Писати не було чим і на чому, тому писали на клаптиках паперу, газетах – зошитів не було жодного. Для писання знаходили хто що міг – олівці, ручки… Чорнило робили з столового буряка. У кожному класі були переростки. Населення  жило в тяжких умовах: не вистачало їжі, предметів першої необхідності. Люди хворіли на різні інфекційні захворювання. Я теж перенесла тиф. Але ніхто з населення не жалівся на труднощі – навпаки, знаходили навіть гроші і висилали на фронт, щоб наблизити перемогу.

Перше, що почали будувати у згорілому селі, - нову школу.

З 25 липня 1944року директором школи було призначено Н. П. Кардаш, під керівництвом якої було продовжено будівництво нової школи.

Після Кардаш Н. П. директором – ВолошкоО. П., тоді – П.М.Шлінчак, А.В.Костюк, О.П.Гудзь, Л.А.Гудзь, О.П.Гудзь